Сказки, народные сказки, авторские сказки
 
 
Народные сказки
  • Герцеговинские сказки
 
 
 
 
 

Надзей, папов унук



Как не в каким чарстви, не в каким государстви, как жив поп, поп удов, и как была у евтаго папа доц яго радная. Ета, братиц ты, как ён бярёг яе, и как ён ни ездить куды у приход, ён завсягды вязець ей гастинцыки: що евта прихожани знаюць, що ёсь у нашаго папа доц и надабиць ей как-нибудь гастинцыка паслаць. И паехав ён у приход — верст за двенадцать дзеревня, ну, ета ён з прицастям паехав, и там ён прицастив цалавека; ну, ладна, и прибярягли яго воцинна харашо. Ну, ён и забыв, щобы гастинца доцки дали, ну, ён и сев з евтим и паехав дамов.
И едзиць ён па дароги, и гариць цалавеццая галава на дароги, и уся згарела, только попил ядин астаетцы. Ён было праехав, патом и уздумав:
- Ще ж я праехав? Видзь цалвеццая галава гариць, дай я вазьму, у карман евтат папялок улажу, связу дамов и пагрябу.
Ну, узял ён у карман яго и усыпав, сев на лошадзь апяць и паехав дамов. Ну, прияжджаиць к двару, и сувстрикаиць яго доцка, з лошадзи знимаиць яго; у яго забалела галава, видна з ветру, и яна спаць яго палажила на пярину. Ну, патом яна уздумала ета:
- Ах, бацюшка ж мой нябось гастинца привёз!
Яна и цап у карман; евтат жи папялок абаратився ларцыкам. Ну, ета яна выхвацила етат ларцык и кажиць:
- Ну, ларцык! Харашо; а ня знаю, как яго атлажиць.
Ну, вот яна выхвацила и лизнула яго и забяреминила. Хто носиць па нядзелям, а яна па цасам; дайшло да таго уремя, що радзиць, и радзила; ну, сийцас патом яго и ахрисцили, нарекли имя Надзей, папов унук.
Патом став росць етат маладзениц; хто расцець па гадам, а ён па цасам; шесць нядзель концылась — на вуличу к рябятам шулугу ганяць пайшов. Вдариць ён па шулуге, шулуга ляциць, тольки звижжить; каму вдариць у нагу — нага проц, каму вдариць у руку — так рука проц, каму у галаву — галава проц. Ета атцы евтих дзяцей и приходзяць к свящельнику етаму, и приходзяць к свящельнику з прозьбай:
- Бацюшка! Ни пущайце свайго унука на вуличу гуляць к ребятам, больна много ён шкоды дзелаець.
Каторый гавориць — майму галаву адарвав, другей гавориць — майму руку адарвав; ни пущайце, гаворюць, бацюшка, как можна.
Ну харашо, мог ён вуздержаць яго до самаго лета; ён вырас парядашнай, и гавориць ён:
- Ну, дзедушка любезнай, що ж мы будзим дзелаць-рабатаць?
Дрянно дзед яго узрадовався и гавориць:
- Доц мая любезная! Слава табе госпадзи! — гавориць. — Дав бог наследницка какога; бог паслав! И какей хлапатнэй! Що я буду з ним дзелаць? Ну, станим рабатаць. Пойдзим, — гавориць, — унуцык мой, ляда вывалим.
- Пойдзим, дзедушка!
И зайшли яны у балота, и выбрали яны места такоя припадобная. Дзед став нацынаць ель валиць, ён (внук) гавориць:
- Дзедушка, ты ня поцынай, меня бласлави.
- Ну, — гавориць дзедушка, — унуцык, бог цябе блаславиць!
Ён сийцас как нацав, как поцав да как став валиць, адна лес трящиць; так сяканець з яднаго бока тапаром, с другого дзерива паляцела. Да двенадцатага цасу ён вывалив палтары дясацины ляда. Дзед кажиць:
- Нужна сечь мельця да жечь.
А ён гавориць:
- Дзедушка, мы и так груддё складзём.


У три дня ета ляда паспела сеяць. Узяли яны з дзедам и пасеяли, да врадзився ж авёс, так етакай авёс нисказанной. Ну, павадзився в евтат авёс мядзведзь. Пасматрев поп, схадимши, ляда — много зъедзина авса. Приходзиць ён дамов, спрашиваиць унук:
- Що, дзедушка, ти какаво наша ляда?
- Дрянно, унуцык, харашо, тольки ж повадзилась какая-то дзикая лошадзь, дрянно ись и многа зъяну здзелала.
- Как так, дзедушка, скольки трудився я, а яна, евтакая шельма, скольки зъяну надзелала! Пайду пакаравулю. Пайщи-тка мне кольки ни на ёсь пяноцки.
Сев ён, звив аброць, паабедав, в лес пайшов. Приходзиць ён в ляда, и вдивився ён, удал добрай моладзиц:
- Ах, бог мой, кольки шкоды здзелала, цирпець нивазможна! — и сев ён сиред ляда на пни. Ну, и сидзиць: патом сийцас мядзведзь идзиць з лесу, и пряма у авёс, и взнявся и паёнс авёс смуниць. Ён, добрай моладзиц, и вдивився:
- Що ж евта за дива, я евтаких лашадзей не видывав; що б ета за аказия такая, как яна авёс кастиць.
Ета падходзиць ён — мядзведзь — к няму близка, к самому ка пню. Мядзведзь етага и ни внываиць, що цалавек стаиць; ён думаиць, що ета пень стаиць, и падходзиць к няму близка. Ён сийцас са пня, и цап яго за вуши, и схватив; ета схватив и притиснув к зямли яго. Мядзведзь думаиць: що такей, и хацев паправитца; ну вуж позна ён яму и папясца ня дав, узяв яго етай аброттю забратав и дамов повёв. И вёв ён яго дамов, мядзвездь какоя дзерива захвациць — з корним вароциць. Ну, и привёв ён яго дамов, привязав сиред двара к сталбу и приходзиць у вызбу.
- Ну ты, госпадзи, — гавориць, — какая лошадзь, дзедушка, разъелась! Как я умарився, тянумши яе дамов!
Дзед вышав на двор и вжахнувся.
- Пасматри-тка, — гавориць, — доц мая любезная, що твой сынок, а мой унуцык здзелав — и кольки время дзивавилися яны. Ён ‹внук› гавориць:
- Ни дзивуйцися, а гаворьти, що мы над етай лошаддю дзелаць будзим, как яна сильна дужа, и що на ёй рабатаць?
- Вази, — кажиць дзед, — унуцык, дровы.
Взяв ён етага мядзведзя и запрёг яго у цялегу, и панёс ён вазиць дровы на мядзведзю, и у три дня усе цыста загрузив, абклав кругом усё сяление. Етим прицетникам ни выйци, ни выихаць; усё загрузив цыста! И приходзяць ети прицетники к етаму свящельнику и гаворюць:
- Дзе хоцьте дзеньте яго, щоб ён ня быв; що ж ета за аказия, що у три дни усё сяло загрузив, ни выйци, ни выихаць никак нивазможна.
- Ах, доц мая, — гавориць дзед, — що мы будзим дзелаць! Жалка табе сына, а мне унука; ну ж пошлим яго, куды хош ён — туды и ступай!
Ну, призываиць ён к сабе унука и гавориць:
- Ну, унук мой любезнай, приходзяць прицетники з прозьбай; жалка мне цибе а ступай ты, унуцык, куда ты уздумав, на все цатыри стораны.
- Эх, дзедушка мой любезнай! Вы б давно и сказали мне евта, я и пашов бы, никольки ня медлимши. Матушка мая любезная! Спяки мне каравашицку.
Маць яго спякла яму каравашицку, улажила у хатомацку.
Вставав ён ранёшинька, вмывався бялёшинька. Узяв ён евту хатомацку, надзев яе на плецы, блаславився:
- Матушка мая любезная и дзедушка мой радзимай, блаславице на пуць, на дарогу.
Памалився ён богу и пашов, и вышав ён у цыста поля, и наставив ён ни пуцём, ни дарогай, и наставив ён лясам дрямуцым, грязям тапуцым, и ишов ён семь дён без полдён, рот на апашку и язык наатмашку; вышав ён у тридзевятую землю, у тридзесятая чарства, и выходзиць ён у цыстая поля, у крутые горы, — и гуляиць Гарыня-багатырь и горы капком капаиць. Приходзиць Надзей, папов унук, к няму и гавориць:
- Бог помаць, Гарыня-багатырь! Куды какая в цибе сила нязметная. Как ты, — гавориць, — гарам капаишь, как шулугу?
А ён гавориць яму:
- Эх, — гавориць, — удал моладзиц! Ни вдивляйся ты маей сили. В тридзевятай земли, у тридзесятам чарстви, — гавориць, — как ёсь Надзей, папов унук, так у таго ня евтакая сила! Как привёв ён мядзведзя з лесу, да на мядзведзи усё цысто сяло загрузив. Яго, — гавориць, — воран кастёв ни заносиць, добрай маладой конь ни завозиць!
А ён гавориць:
- Ах, брат Гарыня-багатырь! Ни воран кости заносиць, а сам добрай моладзиц заходзиць.
А ён гавориць:
- Ах, брат, тык евта ты Надзей, папов унук! Вазьми, брат, мяне у мяньшие братья.
Ён яго и узяв, и яны многа хадзили, и многа багатырёв пабядзили, и многа гарадов захвацили; патом яны пажанились и багата жили.


Следующая сказка ->
Уважаемый читатель, мы заметили, что Вы зашли как гость. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.


Другие сказки из этого раздела:

 
 
 
Опубликовал: Антон | Дата: 14 мая 2010 | Просмотров: 3172
 (голосов: 0)

 
 
Авторские сказки
  • Варгины Виктория и Алексей
  • Лем Станислав
  • Распэ Рудольф Эрих
  • Седов Сергей Анатольевич
  • Сент-Экзюпери Антуан де
  • Тэрбер Джеймс
  • Энде Михаэль
  • Ямада Шитоси
 
 
Главная страница  |   Письмо  |   Карта сайта  |   Статистика
При копировании материалов указывайте источник - fairy-tales.su